11 мая 2016 г.

Капитан 1 ранга СОКОЛОВ Валентин Евгеньевич. Посвящение герою.

BALLAD ABOUT THE HERO (Hero of the Soviet Union V. Sokolov dedecated)

Small river Same is not Amazon, it runs into the beauty Desna,
It solemnly and sonorously, also it noisy splashes at the spring time,
And in the summer it gets lower and also bares their shores,
But the Cossacks it is more lovelier, than Amazon to the seamen.

On it storms and storms are rare, and ships - on fingers to re-read,
And it is not without reason small town Baturin the capital of Cossacks is.
It also is well-known not for ships and not with gold piracy things,
It is well-known by Cossacks and their aggressive work.

On the bank of the sacred Same for a long time tremble Сossacks flags,
And an unapproachable stronghold on it Cossacks have erected.
In its loopholes Cossack forelocks day and night stick out.
And on the plain, near the fences mighty oaks grow.

Slightly at some distance from the fortress the beautiful small town is ,
There, in private small houses and cabines lies families of Cossacks huddle.
Their life and mode of life assume to store favourite from a hardship,
The Cossack guards boundary line, the family grows from year to year.

And here, among the Cossack`s host living, that live noisily by river,
Many having surprised colleagues, there were suddenly seamen.
No, It is not present, not suddenly, under all laws, having cut years and centuries,
The grandson of the retired seaman cannot bow to horse cloths.

The fellow with brown eyes and with a kind smile on his lips,
He was not fond neither horses, nor heavy service in infantry,
He, all in dreams of blue sea and of the vessel was his dream,
After all both the father, and Force great-grandfather hereditary seamen.

And he has solved, having left school, the navy sort not to betray,
And most as grandfather and great-grandfather, he become a sailor himself.
And here the happiness has come, though there was a cruel war,
The Fatherland could not forget about children of perished soldiers.

It under roar of a cannonade and under salutes and hurrah,
Having created the Nakhimov`s companies of youth attracted from a yard.
In Tbilisi, that was far from sea, from ocean shores,
The Son of the seaman, with fate without arguing, collected his power for enemies.

At first he became "the python" * and the naval form has put on,
He learned Pascals and Newtons and over all problems pored.
Simultaneously, not casually and not for beautiful effect,
He learned a marine trade, walking in the footsteps of the father.

He learned regulations and instructions, stood many hours on a wind,
And every day, without sorry, suffered from military strides,
And at the same time he gnawed sciences, learnt himself to think and dream,
And on mind, not for the sake of boredom, the enemy to smash and win.

The nakhimov`s fellows years were leaked, guys in the face of,
And here they already on the sea, in cadet`s uniform on shoulders.
They go for impudent attacks to «the enemy`s vessels»,
They always are ready in battle, to fray, for the sake of happiness and love.

Both on water, and under water, end time by time without rest and dream,
They are always ready to battle and in the soul they always have beautiful spring.
And as the spring the marine host is violent, and as spring it is also cheerful,
They are dared and pride and ready to burst in battle and to win.

Having replaced the cadet tablings with gold galloons,
They without the right to errors go on battle for honour of country.
They leave on depths, are carried at a gallop, under an ice layer,
Mighty turbines roar, water simmers in reactors.

And Valentine in mighty growth though he does not look like the giant,
Eventually, has ascended to the navigation bridge, got silent the ocean.
All elements have become agitated, and have begun to tremble feather-grass,
When the dashing submariners have decided to sail round the Earth.

They went and went in ocean deeply with diving on three hundred meters into depth,
The Heading don`t compare with lighthouses, they have found the right way.
Two giants, two titans from Arctic shores
Having overcome three oceans, successfully joined armada КТОF.

For this unprecedented feat, and for great causes
Their country has fairly awarded them, Heroes rank has given.
And such honour has not detoured Valentine Sokolov,
The spider has fallen to its breast, with the Hero having topped an eagle.

* "Python" - so cadets of nakhimovsky schools called themselves.

The writer - the marine painter P.Chvanov, 
Odessa, 17.04.2016 г.

Автор Петр Петрович ЧВАНОВ - капитан 1 ранга в отставке, участник боевых действий, член Союза писателей-маринистов Украины и национального Союза журналистов Украины.

(Герою Советского Союза В.Е.Соколову посвящается)

Речушка Сейм не Амазонка, приток красавицы Десны,
Она торжественно и звонко, и шумно плещет в час весны,
А летом быстренько мелеет и оголяет берега,
Но казакам она милее, чем Амазонка морякам.

На ней редки шторма и бури, судов – на пальцах перечесть,
Недаром городок Батурин и стольный град на свете есть.
И знаменит он не судами и не пиратским барахлом,
А знаменит он казаками и их воинственным трудом.

На берегу святого Сейма давно трепещут бунчуки,
И неприступную твердыню на нём воздвигли казаки.
В её бойницах днём и ночью торчат казацкие чубы.
А на равнине рядом с тыном растут могучие дубы.

Чуть-чуть поодаль от фортецы* лежит красивый городок,
Там, в частных домиках и хатках, ютятся семьи казаков.
Их жизнь и быт предполагают хранить любимых от невзгод,
Казак границы охраняет, семья растёт из года в год.

И вот в среде казацкой рати, живущей шумно у реки,
Немало удивив собратьев, вдруг оказались моряки.
Да нет, не вдруг, по всем законам, прорезав годы и века,
Не может кланяться попонам внук отставного моряка.

Парнишка с карими глазами, с улыбкой доброй на устах,
Не увлекался ни конями, ни тяжкой службой в пластунах,
Он весь в мечтах о синем море, о корабле его мечты,
Ведь и отец, и прадед Сила потомственные моряки.

И он решил, окончив школу, моряцкий род не предавать,
И самому, как дед и прадед, таким же морячилой стать.
А тут и счастье подвалило, хоть шла жестокая война,
О детях воинов погибших забыть Отчизна не могла.

Она под грохот канонады и под салюты и ура,
Создав нахимовские роты, мальцов манила со двора.
В Тбилиси, далеко от моря, от океанских берегов
Сын моряка, с судьбой не споря, копил силёнку на врагов.

Он для начала стал «питоном»* и форму флотскую надел,
Учил Паскалей и Ньютонов и над задачами корпел.
Одновременно, не случайно и не для красного словца,
Учил морскую специальность, шагая по стопам отца.

Учил уставы, наставленья, стоял часами на ветру,
И каждый день, без сожаленья, терпел военную муштру
А вместе с нею грыз науки, учился думать и мечтать,
И по уму, не ради скуки, врага громить и побеждать.

Текли нахимовские годы, взрослели парни на глазах,
И вот они уже на море, в курсантской форме на плечах.
Выходят в дерзкие атаки, на «вражеские корабли»,
Готовы в бой, готовы к драке, во имя счастья и любви.

И на воде, и под водою, порой без отдыха и сна,
Они всегда готовы к бою, в душе у них всегда весна.
И по весеннему бурлива и весела морская рать,
Она смела и горделива, готова в бой и побеждать.

Сменив курсантские нашивки на золотые галуны,
Они без права на ошибки, идут на бой за честь страны,
Они уходят на глубины, несутся вскачь, под слоем льда,
Ревут могучие турбины, кипит в реакторах вода.

И Валентин в могучем росте, хоть ростом и не великан,
В конце концов, взошёл на Мостик, стих в ожиданье океан
Заволновались все стихии, и забурлили ковыли,
Когда подводники лихие решили плыть вокруг Земли.

То подвсплывая, то ныряя на триста метров в глубину,
Курс с маяками не сверяя, они нашли свой верный путь.
Два исполина, два титана от ледовитых берегов
Преодолев три океана, вошли в состав армады КТОФ.

За этот подвиг беспримерный, и за великие дела
Страна их честно наградила, Героев звание дала.
И Валентина Соколова такая честь не обошла,
Звезда на грудь его упала, Героем увенчав орла.

*Фортеца – крепость. Укр.
*«Питон» - так называли себя курсанты – нахимовских училищ.

Автор: писатель–маринист Петр Чванов, Одесса, 17.04.2016 г.

СОКОЛОВ Валентин Евгеньевич - заместитель командира 3-й дивизии подводных лодок 1-й Краснознамённой флотилии подводных лодок Краснознамённого Северного флота, капитан 1-го ранга. Родился 17 апреля 1935 года в селе Батурин, ныне посёлок городского типа Бахмачского района Черниговской области Украины, в семье служащего. Украинец.

В 1953 году окончил Тбилисское нахимовское военно-морское училище. В 1957 году окончил Высшее военно-морское училище подводного плавания (Ленинград), в 1969 году — высшие курсы. С 1957 года служил на малых дизельных подводных лодках Черноморского флота. Член КПСС с 1962 года.

С июля 1969 года служил на атомных подводных лодках Северного флота. С 1971 года — командир 173-го экипажа 1-й флотилии АПЛ, провёл несколько боевых служб в Атлантике и на Средиземном море. 

С июня 1976 года — заместитель командира 3-й дивизии подводных лодок 1-й Краснознамённой флотилии подводных лодок Краснознамённого Северного флота.

В 1976 году капитан 1-го ранга Соколов В.Е. принял участие в трансатлантическом переходе (под командованием контр-адмирала Коробова В.К.) двух подводных лодок с Северного на Тихоокеанский флот вокруг Южной Америки. Он был назначен старшим на бору торпедной атомной подлодки проекта 671 «К-469» (командир капитан 2-го ранга Урезченко В.С.). Задачей этого подводного корабля являлось боевое охранение 2-й подлодки — ракетного подводного крейсера стратегического назначения (РПК СН) проекта 667-б «К -171» (командир капитан 1-го ранга Ломов Э.Д.) в длительном плавании, вдали от традиционных зон ответственности ВМФ СССР: через Атлантический океан, пролив Дрейка, в Тихий океан…

Задание было успешно выполнено: обе подлодки завершив 80-суточный переход, вошли в состав Краснознамённого Тихоокеанского флота, и кроме этого был положительно решён вопрос об использовании торпедных атомоходы для охраны не только районов патрулирования советских стратегических ракетоносцев, но и для ближнего охранения отдельных РПК СН, выходящих на боевое патрулирование.

За успешное выполнение заданий командования и проявленные при этом мужество и отвагу Указом Президиума Верховного Совета СССР от 25 мая 1976 года капитану 1-го ранга Соколову Валентину Евгеньевичу присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда». 

В 1977 году старшим на борту АПЛ «К-481» выполнил ответственное задание в Северном Ледовитом океане. В 1978 году окончил академические курсы. Продолжал службу на Черноморском флоте. С октября 1985 года капитан 1-го ранга Соколов В.Е. — в запасе.

Награждён советскими орденами Ленина (25.05.1976), «За службу Родине в Вооружённых Силах СССР» 3-й степени (1975), украинским орденом «За заслуги» 3-й степени (5.05.2009), медалями.

На фото Валентин СОКОЛОВ на Международном конгрессе подводников в 2006 году.

Є серед нас славні земляки, подвиги яких непідвладні часові. Один із них, Соколов Валентин Євгенійович, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу в мирний час.

Валентин Соколов народився 17 квітня 1935 року в селищі Батурин. Навчався в Батуринській середній школі, де закінчив сім класів. Ще з дитинства мріяв стати, як батько, моряком, але підводного флоту. Готувався до цього послідовно і терпляче. Відмінно навчався, займася спортом. На той час у Батуринській школі було декілька спортивних гуртків, у тому числі і з плавання та стрибків у воду. Найактивнішим з гуртківців та учасників змагань завжди був Валентин Соколов.

Старання юнака увінчалися успіхом, коли у 1950 році Валентин вступив до морської спеціальної школи у м. Енгельсі Саратовської області. Після трирічного навчання, став курсантом Тбіліського Нахімовського училища. Після закінчення, продовжив навчання у Ленінградському військово-морському училищі підводного плавання імені Ленінського комсомолу.

Успішно склавши випускні іспити і отримавши звання лейтенанта, був направлений на службу до Чорноморського флоту, де стає штурманом модернізованого підводного дизельного човна «Малютка». Через рік був переведений на більш сучасний підводний човен, і, в званні капітан-лейтенанта, стає його командиром.

У 1976 році капітан І-го рангу Валентин Євгенійович Соколов прийняв участь у трансатлантичному переході двох підводних човнів з Північного до Тихоокеанського флоту навколо Південної Америки. Досвідчений підводник був призначений головним на борту торпедного атомного човна 671 «К-469».

Це була дуже небезпечна, відповідальна та засекречена експедиція. Учасники експедиції повинні були забезпечити охорону 2-го підводного човна – ракетного підводного крейсера стратегічного призначення в довготривалому плаванні, через Атлантичний океан в Тихий океан.

Зі слів самого Соколова: «5 січня 1975 року, після копіткої дев'ятимісячної підготовки до походу з військової бази на острові Кувшин у Баренцовому морі розпочалася та легендарна експедиція… За сімдесят діб напруженого походу наші підводні човни пройшли нелегким маршрутом, при цілковитому радіомовчанні й абсолютній тиші, блискуче виконавши завдання командування».

І досі жодна морська країна світу не повторила цей перехід! Подвиг нашого земляка був високо оцінений — 25 травня 1976 року Соколову Валентину Євгенійовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

З 1985 року капітан 1-го рангу В.Є. Соколов знаходиться у запасі, живе і працює в місті-герої Одесі. Є головою Одеського відділення Міжнародного комітету «Світ океанів», головою Одеської міської ради ветеранів. Як далеко не закидала Валентина доля, він завжди пам’ятав про своє коріння, про Батурин. І хоча на той час не прийнято було говорити вголос про гетьманів та їх столицю, Валентин, як і всі батуринці, знав її славетну і трагічну історію.

Любив Батурин, пам’ятав, був гідний — і не осоромив свою малу батьківщину! Ще в радянські часи вдячні батуринські діти назвали один із піонерських загонів Батуринської середньої школи іменем Валентина Соколова. Неодноразово Герой приїздив до рідної школи на зустрічі, а також і земляків-школярів запрошував до Одеси на екскурсії.

У 2009 році Валентину Євгенійовичу Соколову було присвоєне звання «Почесний громадянин міста Батурин». Одна із вулиць міста Батурина названа на честь Героя Радянського Союзу – Валентина Соколова.

І досі ветеран підводного флоту, не дивлячись на поважний вік, активний у громадському житті. Пише мемуари, активно публікується, пропагує героїчну професію підводника. Зокрема, у 2004 році видав книгу “Подо льдами Арктики”, а в минулому році не менш цікаву книгу — “Проливом Дрейка”. Обидві книги щедро презентував батуринській громаді, зокрема і в заповіднику «Гетьманська столиця».

З роси і води, Вам, Євгенію Валентиновичу, щиро пишаємося тим, що ходимо тими стежками, якими ходили Ви у своєму далекому повоєнному дитинстві! Адже кожен шлях, який починається з невеликого селища, який сповнений любові до питомо свого, рідного та щоденної копіткої праці неодмінно приведе до успіху.

Національний історико-культурний заповідник “Гетьманська столиця” запрошує всіх небайдужих на батьківщину Героя, яка сформувала непересічну особистість, звідки проліг шлях наполегливого юнака до далеких, незвіданих морів та океанів.

Наталія СЕРДЮК, зав.відділом науково-просвітницької роботи НІКЗ “Гетьманська столиця”, м.Батурин

Комментариев нет:

Отправить комментарий