О блоге

4 августа 2019 г.

Иван Бабенко. Під знаком Терезів (Лінія долі). Третя міна — твоя!


Отрывок из художественно-документального очерка «Під знаком Терезів» писателя-мариниста Ивана Сергеевича Бабенко (г.Харьков).


Третя міна — твоя!

— Батареє, до бою! Прямо, тисяча — штабна машина противника. Три набої. Знищити!
А в батареї — останній міномет. І останній навідник — мій батько.

…Чорний лакований «опель», різко контрастуючи своїми красивими обрисами на тлі прибитого снігами пшеничища, грайливо, явно зневажаючи знекровленого противника, нахабно котив уздовж фронту. 

Навряд чи була потреба зайвий раз продемонструвати свою зневагу, знехтувати небезпекою. Зате вкотре показати неспроможність противника вразити навіть таку незахищену ціль німцям явно кортіло.

Навідник міномета припав до прицілу. 

Хутко запрацювавши маховичком поворотного механізму і звіряючи покази бусолі.

— Вогонь! — і з жерла мінометного ствола з характерним різким звуком вирвався перший набій. Заряджаючий точно фіксує, що міна вийшла таки зі ствола. Можна опускати чергову.

Перша ж, описавши в небі видиму й неозброєним оком круту навісну траекторію, вибухнула фонтаном землі позаду машини. Недоліт. Робиться необхідна поправка в прицілі.

А водій лімузина, зачувши недобре, різко додає газу. Марно: друга міна перегороджує машині шлях. Вона заметалась. Залишається третя, яку на фронті називали коротко «твоєю».

Та перш ніж цей смертоносний набій помчить, щоб напевне накрити ціль, пригадаймо, що означала взагалі на фронті третя міна і як її остерігались фронтовики.

…Як пригадував після війни особистий водій маршала Георгія Жукова — Микола Бєлов, улюбленою фразою грізного полководця завжди залишалось: «А я, якщо справа того вимагала, виорював черевом землю при самій передовій».

За всіх випадків я супроводжував маршала. 

Це було зазвичай перед яким-небудь великим наступом — Георгієві Костянтиновичу потрібно було самому оцінити місцевість, уявити можливий розвиток бою.

Без потреби Жуков не ризикував. 

У його характері не було нічого показного. Він був людиною хороброю і мужньою. Задля справи і себе не шкодував, і з інших питав. Та на війні без ризику неможливо. Був випадок, коли мені особисто небо здалося з кожушок.

В боях на Курській дузі перш ніж віддати наказ Ставки про наступ Брянському фронтові, Жуков приїхав до місця намічуваного удару. Було це 11 липня 1943 року.

Машину залишили в лісочку, приблизно за кілометр від передової. Далі він пішов пішки з командуючим фронтом М.М.Поповим. Уже при самій передовій мовив: «Тепер ви залишитеся, а я один…»

Слід було йому переконатися, що місцевість для ривка танків обрано безпомилково. Поповз. Я — за ним. Біля нейтральної смуги Жуков уважно оглянув лощини і пагорби. А коли поверталися, мабуть, нас помітили німці.

Міни! Одна попереду, друга — позаду… «Третя буде нашою, притискуйся до землі!» При цих словах я рвонувся й накрив, як мені було зумовлено службою, маршала своїм тілом.

Міна вибухнула за якихось чотири метри, на щастя, на пригорку — осколки верхом пішли. Та вибухом нас добряче труснуло. Георгій Костянтинович втратив слух. 

Довелось лікареві виїхати на фронт і тут лікувати Маршала добрих два місяці.

По тексту альманаха ХОО "Маринист" ВСПМ.

Иван Бабенко. Під знаком Терезів (Лінія долі). За завданням Ставки.

Иван Бабенко. Під знаком Терезів (Лінія долі). На обрії - море.

Комментариев нет:

Отправить комментарий