О блоге

4 августа 2019 г.

Иван Бабенко. Під знаком Терезів (Лінія долі). За завданням Ставки.


Отрывок из художественно-документального очерка «Під знаком Терезів» писателя-мариниста Бабенко Ивана Сергеевича (г.Харьков).


За завданням Ставки.

Щоб краще уявити, у вир яких воєнних подій волею обставин потрапив і мій батько, торкнемося бодай побіжно ситуації на тогочасних фронтах.

Як відомо ще зі шкільних підручників з історії, розгром у 1941 році німецьких військ під Москвою, Ростовом і Тихвіном змінив стратегічну обстановку на фронтах війни.

Ставкою Верховного Головнокомандування було поставлено завдання провести ще й Керченсько-Феодосійську десантну операцію для деблокування обложеного противником Севастополя і цілковитого визволення Криму.

Ця операція планувалася як складова частина загального наступу нашої армії в зимову кампанію 1941—1942 років, проходила від 25 грудня по 2 січня і стала найбільшою.

На Керченському півострові на той час перебував 42-й німецький армійський корпус чисельністю в 25 тисяч чоловік. Противник мав тут 118 танків, 180 гармат, близько 100 літаків, зібрав значний флот.

17 грудня 1941 року він розгорнув другий, вирішальний, за його задумом, штурм Севастополя. Треба було за всяку ціну відволікти на себе бодай частину ворожих сил від головної бази Чорноморського флоту.

Здійснення цієї непростої операції покладалось на тодішній Закавказький фронт (командуючий генерал-лейтенант Д.Т. Козлов) у взаємодії з Чорноморським флотом. 

Висадка передбачалася на широкому 250-кілометровому фронті від Арабатської стрілки на півночі півострова до Феодосії на півдні.

Головного удару мала завдати його, батькова 44-та армія (командуючий генерал-майор А.Н. Первушин) з півдня в напрямі Феодосії, Ак-Монаю. Їй належало оволодіти як самою Феодосією, так і захопити Ак-Монайський перешийок.

На світанку 29 грудня 1941 року, підтримані вогнем крейсерів і есмінців, у Феодосії почали висаджуватися головні сили десанту — частини 44-ї армії. Це був несподіваний і нищівний удар по ворогові.

До речі, спершу передбачалося провести десантну операцію ще 21 грудня. Але на той час німецькі війська під Севастополем впритул підійшли до Мекензієвих гір, і містові потрібна була термінова допомога.

Тому операцію провели дещо пізніше, послідовно у два етапи: на північно-східному узбережжі 26-го, у Феодосії — 29 грудня. Планувалося наступати з Керченського півострова вглиб Криму. За сприятливих умов розвиток цього удару міг привести до визволення всього Криму.

За період від 28 по 31 грудня кораблями і транспортними суднами Чорноморського флоту вдалося перекинути до Феодосії 23 000 військовослужбовців 44-ї армії, доставити багато коней, танків, гармат, мінометів, автомашин, тисячі тонн набоїв та інших військових вантажів. Все сповнювало надією на неминучий успіх.

28 січня 1942 року на захопленому плацдармі Закавказький фронт було перетворено на Кримський, що проіснував по травень 1942 року.

Стрімко наступаючи від Феодосії і з боку Керчі, частини 44-ї і 51-ї армій 1 січня 1942 року з’єдналися. Просунувшись від східного узбережжя, вони вийшли на рубіж Побєдноє —Новопокровка — Первомайське — Планерське. На цій лінії фронт тимчасово стабілізувався.

Командувач 11-ї німецької армії генерал Манштейн пізніше визнавав, що в цей час доля німецьких військ «висіла на волосині». Вони вимушені були припинити другий штурм Севастополя і перекинути в район Феодосії значні сили.

Ворог вдавався до одчайдушних спроб відновити становище у східному Криму. 

Вся його базована тут авіація піддавала безперервному бомбардуванню наші транспорти на морських комунікаціях, якими здійснювалося постачання десантних військ, їхнє поповнення. Сухопутні комунікації розтяглися, тили відстали від передових частин. 

Скориставшись із цього, противник розгорнув потужний контрнаступ. 17 січня десантні війська залишили Феодосію. Відведені частини 44-ї та 51-ї армій закріпилися на Ак-Монайських позиціях.

Третій, останній штурм Севастополя німці розпочали 7 червня 1942 року після п’ятиденного безперервного бомбардування й артилерійського обстрілу. 

Ні Гітлер, ані Манштейн уже не пригадували про початковий термін взяття міста — 1 листопада 1941 року. А ще ж восени 1941 року Гітлер вимагав від Манштейна оволодіти Севастополем з ходу. 

На початку 42-го для підняття наступального духу командуючому 11-ю німецькою армією присвоїли звання генерал-фельдмаршала і пообіцяли подарувати палац «Кечкине» на Південному березі Криму…

Тепер стояло інше завдання: у будь-який термін і за будь-яку ціну захопити цей «диявольський Севастополь», знищити його «фанатиків-захисників», розв’язати собі руки для Харкова, Сталінграда, Кавказу. 

Щоб його взяти, 11-й німецькій армії потрібно було передусім оволодіти Керченським півостровом. Розуміючи це, Манштейн у січні-квітні 1942 року до жодних активних дій в Криму не вдавався.

В оцю ось «позиційну» війну й потрапив отоді мій батько-мінометник.

По тексту альманаха ХОО "Маринист" ВСПМ.

Иван Бабенко. Під знаком Терезів. Третя міна — твоя!

Иван Бабенко. Під знаком Терезів. На обрії - море.

Комментариев нет:

Отправить комментарий